«Бургер без ручки» для українських топфінансистів: як ICU Макара Пасенюка роками тримається за мільйонні активи в Росії попри криваву війну

Український фінансовий ринок подекуди наповнений дивовижними парадоксами, де патріотичні гасла та професійні маски розбиваються об холодний цинізм надприбутків. У центрі чергового гучного скандалу опинилася відома інвестиційна група ICU, якою керують Макар Пасенюк та Костянтин Стеценко. Попри гучні заяви про остаточний вихід з російського ринку після початку повномасштабного вторгнення, розслідування розкривають заплутану багаторічну історію про те, як українські банкіри свідомо інвестували в економіку агресора і чому їхній вихід із російського бізнесу дивним чином затягнувся на роки.

Історія вигідної «добавки»: як ICU скуповувала російський бізнес вже під час війни на Донбасі

Макар Пасенюк довгий час намагався дистанціюватися від публічних ярликів, хоча його кар’єрний шлях та зв’язки з українською політичною елітою минулого є секретом Полішинеля. Проте найцікавіші сторінки історії ICU пов’язані зовсім не з вітчизняними шоколадними активами, а з набагато більш прямими інвестиціями на території Російської Федерації.

У лютому 2018 року — увагу на цю дату варто звернути окремо — пов’язана з ICU кіпрська структура Xomeric Holdings здійснила масштабну угоду. Вона викупила у державного російського банку ВТБ додатковий пакет акцій у розмірі 16,62% компанії Burger King Russia. З урахуванням того, що кіпрській офшорці вже належало 18,4%, її сукупний пакет зріс до 35,02%. Це зробило структуру ICU найбільшим окремим акціонером російської мережі фастфуду. За цей ласий шматок російський держбанк отримав близько 4,6 мільярда рублів, що на той момент становило приблизно 80 мільйонів доларів США.

Особливий цинізм ситуації полягає в хронології. Це був лютий 2018 року. Крим вже чотири роки перебував під російською окупацією, на сході України повноцінно тривала кривава війна, а російська агресія давно стала суворою реальністю. Проте українські фінансисти не просто володіли активами в країні-агресорі — вони свідомо збільшили свої вкладення в російський бізнес на п’ятому році війни, причому викупили цей пакет безпосередньо у підсанкційного російського державного банку.

З погляду сухих цифр і бездумного капіталізму все виглядало надзвичайно привабливо. Виторг російського Burger King за 2017 рік підскочив на 35% (до 29,1 млрд рублів), чистий прибуток зріс удев’ятеро (до 900 млн), мережа стрімко розширювалася, а сам ВТБ хвалився, що заробив на цій інвестиції близько 40% річних. Професійні інвестиційні банкіри подивилися на ці показники і вирішили заплющити очі на політичні ризики, обравши високу прибутковість попри кров на Донбасі.

«Фінальна стадія» довжиною в роки: як міжнародні стандарти розбиваються про російські реалії

Після 24 лютого 2022 року присутність будь-якого західного чи українського бізнесу в Росії миттєво перетворилася на токсичну репутаційну катастрофу. Якщо світові гіганти на кшталт McDonald’s шукали шляхи негайного виходу, то у випадку з Burger King ситуація виявилася складнішою: міжнародна корпорація Restaurant Brands International володіла лише 15% спільного підприємства і офіційно заявляла, що не може самостійно закрити франчайзингову мережу, хоча й припинила будь-яку корпоративну підтримку.

Реакція ICU спочатку виглядала дуже оперативно. У березні 2022 року компанія гучно повідомила громадськість, що ухвалила єдино правильне рішення — вийти з російського Burger King, причому угода нібито перебувала вже на «завершальному етапі». Здавалося, документи лежать на столі, і залишається лише поставити підписи.

Проте минув весь 2022 рік, більша частина 2023-го, а розслідувачі з’ясували шокуючу правду: ICU, як і раніше, володіла тими ж 35% акцій. У компанії з’явилося нове виправдання — тепер їхній статус описувався як «фінальна стадія виходу». Корпоративна риторика еволюціонувала дивовижними темпами: у березні 2022 року був «завершальний етап», а у жовтні 2023-го — вже «фінальна стадія». Проміжок між цими станами розтягнувся на дев’ятнадцять місяців, протягом яких частка в компанії не змінилася ні на йоту.

У світі великого інвестиційного банкінгу існують десятки складних термінів: due diligence, closing, escrow, lock-up. Але ситуація, коли «фінальна стадія» триває роками, заслуговує на новий термін — класичний Burger King exit. Професійні фінансисти чудово розуміють усі ризики ліквідності та структури власності, але чомусь виявилися безсилими перед санкціями, валютними обмеженнями та російською бюрократією, яку самі ж ігнорували у 2018 році.

Переїзд у Калінінград та зникнення кінцевих бенефіціарів

Фінал цієї історії виявився повністю в дусі закритих російських схем. У вересні 2025 року головна структура Burger King Russia (Cyprus) Ltd остаточно залишила Кіпр і була перереєстрована у спеціальному адміністративному районі Калінінградської області як міжнародна компанія у формі акціонерного товариства (МКОГО «БКР»). Саме ця російська юрособа продовжила володіти всім бізнесом мережі в РФ. Найголовніше те, що після цього переїзду відомості про реальних власників нової російської структури повністю зникли з публічного європейського поля.

У підсумку маємо класичну корупційно-олігархічну композицію. У 2018 році ми чітко знаємо покупця (пов’язана з ICU кіпрська Xomeric) та продавця (російський державний ВТБ). У 2022 році лунають гучні заяви про вихід. У 2023-му актив усе ще на місці. А у 2025-му холдинг переїжджає безпосередньо в Росію, після чого сліди бенефіціарів розчиняються в тумані секретності. Жодного фінального публічного звіту про те, кому саме і за скільки були продані акції та чи відбувся реальний closing, суспільство так і не дочекалося.

Найкумедніше й водночас найцинічніше у цій ситуації те, що сам бізнес весь цей час почувався чудово. Поки власники роками «шукали вихід», російські споживачі продовжували масово купувати фастфуд. Лише у 2024 році виручка російського Burger King зросла ще на 21% (перевищивши 90 мільярдів рублів), а чистий прибуток перетнув позначку в 1,6 мільярда.

Тобто Макар Пасенюк та Костянтин Стеценко колись придбали надзвичайно прибутковий актив у країні-агресорі, зробивши найбільшу ставку саме тоді, коли російські військові вже захоплювали українські території. Деякий час можна було лицемірно відмежовувати політичні ризики від показників EBITDA. Але зрештою реальність наздогнала навіть найдосвідченіших фінансистів, перетворивши російський бізнес на класичну «чемодан без ручки», який і нести боляче, і кинути шкода.